Лагідна доброта

Три складові структури особистості

kondrarsen10 — Sun, 06 Sep 2009 00:17:51 GMT

Саме тому, що оточуючі ставляться до карлику інакше, ніж до інших людей, бачачи в ньому іграшку і висловлюючи здивування, що він може відчувати і мислити так само, як і інші, у карликів виникає і фіксується специфічна структура індивідуальності, що маскує їхній пригнічений стан , а іноді й агресивну установку по відношенню до інших і до себе. Якщо на хвилину уявити, що карлик формується в товаристві людей того ж зросту, то стане цілком очевидно, що в нього, як і у всіх його навколишніх формуватимуться зовсім інші риси особистості.

Природні органічні сторони і риси існують в структурі індивідуальності людської особистості як соціально зумовлені її елементи. Природне (анатомічні, фізіологічні та інші якості) і соціальне утворюють єдність і не можуть бути механічно протиставлені один одному як самостійні підструктури особистості.

Отже, визнаючи роль і природного, біологічного і соціального в структурі індивідуальності, неможливо виділяти біологічні підструктури в особистості людини, в якій вони існують вже в перетвореної формі.

Три складові структури особистості. У структуру особистості, таким чином, в першу чергу входить системна організація її індивідуальності, тобто внутрііндівідная (інтраіндівідная) підсистема, представлена в будові темпераменту, характеру, здібностей людини, необхідна, але недостатня для розуміння психології особистості.

Особа, будучи суб'єктом системи дійсних відносин з суспільством, з групами, в яких вона інтегрована, не може бути укладена лише в якусь замкнутий простір всередині органічного тіла індивіда, а виявляє себе у просторі межіндівідних відносин.

Як слід ставитися до зазначеної концепції двох факторів?

kondrarsen10 — Fri, 04 Sep 2009 00:17:48 GMT

Сучасні багатофакторні теорії особистості в кінцевому рахунку зводять будова особистості до проекція все тих же основних факторів - біологічного і соціального.

Тож як слід ставитися до зазначеної концепції двох факторів? Особа людини, що є і продуктом, і суб'єктом історичного процесу, не могла зберегти біологічну структуру, рядоположенную і рівноправну підструктури соціальної. Природні передумови розвитку індивіда, його тілесна організація, його нервова і ендокринна системи, переваги та дефекти його фізичної організації владно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей. Однак біологічне, входячи в особистість людини, стає соціальним. Так, мозкова патологія породжує індивідуальні біологічно зумовлені психологічні риси, але особистісними рисами, конкретними особливостями особистості вони стають або не стають в силу соціальної детермінації.

Розповімо про дослідження, у якому вивчалося формування рис особистості людей, чий зріст не перевищував 80-130 см. Було встановлено значну схожість індивідуальних рис цих людей, у яких, крім низького зросту, не було ніяких інших патологічних відхилень. У них спостерігався інфантильний специфічний гумор, некритично оптимізм, безпосередність, висока витривалість до ситуацій, що вимагають значного емоційного напруження, відсутність якої б то не було сором'язливості і т.д. Вказані риси не можуть бути віднесені ні до «ендопсіхіке», ні до «екзопсіхіке» вже хоча б тому, що будучи результатом природних особливостей карликів, ці риси можуть виникнути і сформуватися тільки в умовах тієї соціальної ситуації, в якій карлики знаходяться з моменту, як виявилась різниця росту між ними та їхніми однолітками.

Біологічне і соціальне в структурі особистості

kondrarsen10 — Thu, 03 Sep 2009 00:17:44 GMT

Іншими словами, таке індивідуально-психологічну якість, як сугестивність, виявляється перетворений в особистості індивіда, що входить до групи високого рівня розвитку.

В інших дослідженнях з'ясовувалося, властива така риса індивідуальності людини, як екстрапунітівность (схильність звинувачувати у власних невдачах інших людей), поведінки члена сформованого колективу, тобто чи виступає вона як необхідний прояв його особистості. Спочатку за допомогою спеціального особистісного тесту виявлялися спортсмени з вираженою екстрапунітівностью (серед членів команд в ігрових видах спорту їх було дуже багато). Здавалося б, ця риса індивідуальності повинна визначати особливості їх особистості у провідній для них спортивної діяльності. Насправді у високорозвинених групах спортсменів особи, за даними особистісного тесту екстрапунітівние, проявили по відношенню до членів своєї команди внутрішньогрупових ідентифікацію, тобто виявили якості особистості, прямо протилежні екстрапунітівності.

Таким чином, очевидно, що структура особистості людини ширше структури індивідуальності. Тому в першу слід включати не тільки риси і загальна будова його індивідуальності, найбільш повно виражені в темперамент, характері, здібностях і т.д., але й прояву особистості, зафіксовані в групах різного рівня розвитку, в межіндівідних відносинах, опосередкованих провідною для цієї групи діяльністю.

Біологічне і соціальне в структурі особистості. Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального розпочав у структурі особистості людини є однією з найбільш складних і дискусійних у сучасній психології.

Помітне місце займають теорії, які виділяють в особистості людини дві основні підструктури, сформовані під впливом двох факторів - біологічного і соціального. Була висунута думка про те, що вся особистість людини розпадається на «ендопсіхіческую» і «екзопсіхіческую» організацію. «Ендопсіхіка» як підструктура особистості висловлює внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, як би внутрішній механізм людської особистості, що ототожнюється з нервово-психічною організацією людини. «Екзопсіхіка» визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфері того, що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інакше ставитися. «Ендопсіхіка» включає такі риси як сприйнятливість, особливості пам'яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля, імпульсивність і т.д., а «екзопсіхіка» - систему відносин людини та її досвід, тобто інтереси, схильності, ідеали, переважаючі почуття, сформовані знання і т.д. «Ендопсіхіка», яка має природну основу, обумовлена біологічно, на противагу «екзо-психіці», яка визначається соціальним фактором.

Про співвідношення структур індивідуальності й особистості

kondrarsen10 — Wed, 02 Sep 2009 00:17:41 GMT

Тому виділяючи значущу для педагога завдання здійснення індивідуального підходу до учнів, який передбачає облік їх диференційно-психологічних особливостей (пам'яті, уваги, типу темпераменту, розвиненості тих чи інших здібностей тощо), необхідно розуміти, що індивідуальний підхід - це всього лише аспект більш загального, особистісного підходу до школяра, який будується на вивченні умов та обставин включеності підлітка чи юнака (дівчата) в систему межіндівідних відносин з дорослими, вчителями та батьками, з однолітками обох статей, однокласникам і соученіцамі, приятелями на вулиці та ін Тільки при добре налагодженого педагогічному спілкуванні учнів і вчителя останньому вдається з'ясувати, як «вписується» цей хлопчик чи ця дівчинка у класний колектив, яке місце вони займають в ієрархії межіндівідних відносин, що спонукає їх чинити так чи інакше, які зміни зазнає особистість школяра, інтегрована в колективі або взагалі не зуміла в ньому адаптуватися. При цих умовах і реалізується особистісний підхід до школяра. Тільки такий підхід, не обмежується урахуванням індивідуальних особливостей мислення, волі, пам'яті, почуттів школяра, а націлений на виявлення того, як представлений індивід в колективі і як колектив представлений в його особистості, може розглядатися як особистісний. Він відповідає розуміння людської сутності, в якій як в особистості виявляється система соціальних зв'язків.

Якщо індивідуальний підхід у педагогіці і психології виявляється відірваним від особистісного підходу, то він веде до «колекціонування» рис індивідуальності дитини без належного розуміння того, які висновки можна зробити на підставі складання такої «колекції». А.С. Макаренко, який умів майстерно використовувати особистісний підхід у вихованні, писав: «... людини вивчили, дізналися і записали, що в нього воля - А, емоція - Б, інстинкт - В, але потім, що далі робити з цими величинами, ніхто не знає ».

Особистість учня, включеного в систему дійсних її відносин, повинна залишатися постійно в полі зору педагога, завданням якого завжди залишається збагачення духовного світу учнів.

Про співвідношення структур індивідуальності й особистості. Отже, в умовах конкретної соціальної групи індивідуально-психологічні якості існують у формі проявів особистості і вони здатні змінюватися в умовах спільної предметної діяльності і спілкування, характерних для даного рівня розвитку групи. Індивідуально-психологічний в цих умовах виступає як особистісне, як сторона міжособистісних відносин. Ця гіпотеза в даний час перевірена і підтверджена в ряді конкретних робіт.

Так, у завдання одного дослідження входила перевірка зазначеної вище гіпотези стосовно сугестивності (конформності) як властивості особистості, а також до протилежного явища - самовизначення особистості як феномену міжособистісних відносин в групі. Гіпотеза конкретизувалася в наступній експериментальної процедурою. Ряд реально існуючих груп утворює ієрархію рівнів групового розвитку - від дифузної групи до колективу. Близько третини випробуваних у кожній групі незалежно від рівня її розвитку, за даними експерименту, виявляла в незначущої ситуації тенденцію до конформності. Про те ж свідчать дані особистісних опитувальників. Питання полягало в тому, як ці випробувані поведуть себе в умовах експерименту на виявлення феномену самовизначення в групах різного рівня розвитку. Експериментальні дані підтвердили, що індивіди, що входять до групи вищого рівня розвитку, по відношенню до яких при використанні незначущих впливів був зроблений висновок про їх податливості груповому тиску, виявляли самовизначення, тобто здатність не піддаватися груповому тиску, захищаючи колективні цінності.

Особистість і індивідуальність

kondrarsen10 — Sat, 29 Aug 2009 00:17:38 GMT

Для того щоб вирішити хвилююче питання, я звертаюся до іншої людини (суб'єкт-суб'єкт-об'єктне відношення).

Все сказане дозволяє зрозуміти особистість як суб'єкта щодо стійкої системи межіндівідних (суб'єкт-об'єкт-суб'єктних і суб'єкт-суб'єкт-об'єктних) відносин, що складаються в діяльності і спілкуванні.

Особистість і індивідуальність. Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим сполученням психологічних рис і особливостей, що утворюють її індивідуальність, що становлять своєрідність людини, його відмінність від інших людей. Індивідуальність виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, переважаючих інтересах, якостях пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви), в здібностях, індивідуальному стилі діяльності і т.д. Немає двох людей з однаковим поєднанням зазначених психологічних особливостей - особистість людини неповторна у своїй індивідуальності.

Подібно до того як поняття «індивід» і «особистість» не тотожні, особистість та індивідуальність, у свою чергу, утворюють єдність, але не тотожність. Здатність дуже швидко «в умі» складати і множити великі числа, задума, звичка гризти нігті та інші особливості людини виступають як риси його індивідуальності, але не входять з необхідністю в характеристику його особи хоча б тому, що вони можуть бути і не представлені у формах діяльності і спілкування, істотно важливих для групи, до якої включений індивід, що володіє цими рисами. Якщо риси індивідуальності не представлені в системі міжособистісних відносин, то вони виявляються несуттєвими для характеристики особистості індивіда і не отримують умов для розвитку. Як власне особистісні виступають тільки ті індивідуальні якості, які найбільшою мірою «втягнуті» в провідну для даної соціальної спільності діяльність. Так, наприклад, спритність і рішучість, будучи рисами індивідуальності підлітка, не виступали до пори до часу рисами його особистості, поки він не був включений в спортивну команду або поки в далекому туристському поході він не взяв на себе забезпечення переправи через швидку та холодну річку. Індивідуальні особливості людини до певного часу залишаються «німими», поки вони не стануть необхідними в системі міжособистісних відносин, суб'єктом яких виступить дана людина як особистість.

Отже, індивідуальність є тільки одна зі сторін особистості людини.

«Підпоручик Кіже»

kondrarsen10 — Thu, 27 Aug 2009 00:17:35 GMT

Відкрити їх може лише науковий аналіз, чуттєвому сприйняттю вони не доступні.

Втілювати в собі систему соціальних відносин означає бути їх суб'єктом. Дитина, що входить у взаємини з дорослими, виступає спочатку як об'єкт їхньої активності, але, опановуючи складом тієї діяльності, яку вони йому пропонують як провідну для його розвитку, наприклад навчаючись, стає у свою чергу суб'єктом цих взаємин.

Суспільні відносини не суть щось зовнішнє для їхнього суб'єкта, вони виступають як частина, сторона, аспект особистості, що є соціальним якістю індивіда.

Якщо родову сутність людини, на відміну від усіх інших живих істот, становить сукупність всіх суспільних відносин, то сутність кожної конкретної людини як особистості становить сукупність конкретних соціальних зв'язків і відносин, у які він виявляється включений як суб'єкт. Вони, ці зв'язки і відносини, поза ним, тобто в суспільному бутті, і тому безособові, об'єктивні (раб знаходиться у повній залежності від рабовласника), і разом з тим вони всередині, у нього самого як особистості і тому суб'єктивні (він ненавидить рабовласника, покорою або повстає проти нього, вступає з ним у соціально обумовлені зв'язку).

Затвердження єдності, але не тотожність понять «індивід» і «особистість» передбачає необхідність відповісти на можливе запитання: чи може бути вказаний факт існування індивіда, який не був би особистістю, або ж особи, яка б існувала поза і без індивіда як її конкретного носія ? Гіпотетично може бути і те й інше. Якщо уявити собі індивіда, що виріс поза людського суспільства, то, вперше зіткнувшись з людьми, він не виявить, крім індивідуальних особливостей, властивих і біологічної особи, ніяких особистісних якостей, походження яких, як було сказано, має завжди суспільно-історичний характер. Перед нами буде індивід, який ще не відбувся як особистість, він має в своєму розпорядженні тільки природними передумовами для її появи в тому випадку, якщо оточуючим людям вдасться «втягнути» його у спільну діяльність і спілкування. Досвід вивчення дітей, вихованих тваринами, свідчить про виняткову складності здійснення цього завдання.

Припустимо, при відомих застереження, і визнання можливості появи особистості, за якою не стоїть реальний індивід. Однак це буде квазілічность.

Такий, наприклад, Козьма Прутков, створений в результаті співтворчості А.К. Толстого і братів Жемчужникова. Про біографії особистості ніколи в дійсності несуществовавшего індивіда розповідається в оповіданні Ю. Тинянова «Підпоручик Кіже».

Звернення до ситуації «індивід без особистості» або «особа без індивіда» подібно до уявного експерименту, недаремними для розуміння проблем єдності і нетотожності особистості та індивіда.

Особистість як суб'єкт межиндивидуальних відносин. Отже, особистість може бути зрозуміла тільки в системі стійких міжособистісних зв'язків, які опосередковуються змістом, цінностями, смислом спільної діяльності для кожного з учасників. Ці міжособистісні зв'язки проявляються в конкретних індивідуальних властивостях і вчинках людей, утворюючи особливу якість самої групової діяльності.

Міжособистісні зв'язку, які формують особистість, зовні виступають у формі спілкування, або суб'єкт-суб'єктного відношення, що існує поряд з суб'єкт-об'єктним ставленням, характерним для предметної діяльності. Однак при більш глибокому розгляді з'ясовується, що безпосередні суб'єкт-суб'єктні зв'язки існують не стільки самі по собі, скільки в опосередкування будь-якими об'єктами (матеріальними або ідеальними). Це означає, що ставлення індивіда до іншого опосередковується об'єктом діяльності (суб'єкт - об'єкт - суб'єкт).

У свою чергу, те, що зовні виглядає як акт прямої предметної діяльності індивіда, насправді є актом опосередкованим, причому опосредствующее ланкою для особистості є вже не об'єкт діяльності, не її предметний зміст, а особистість іншої людини як співучасника діяльності, яка виступає як би заломлюючих пристроєм, через яке він може краще сприйняти, зрозуміти, відчути об'єкт діяльності.

Що ж таке особистість як особливу соціальну якість індивіда?

kondrarsen10 — Wed, 26 Aug 2009 00:17:31 GMT

У понятті «індивід» втілена родова належність людини. Індивіда можна вважати і новонародженого, і дорослого на стадії дикості, і високоосвіченого жителя цивілізованої країни.

Отже, говорячи про конкретну людину, що він людина, ми по суті стверджуємо, що він потенційно людина. З'явився на світ як індивід, людина поступово знаходить особливу соціальну якість, стає особистістю. Ще в дитинстві індивід включається в історично сформовану систему суспільних відносин, яку він застає вже готовою. Подальший розвиток людини в суспільстві створює таке переплетення відносин, яке формує його як особистість, тобто як реальну людину, не тільки не схожого на інших, але й не так, як вони діючого, мислячого, який страждає, включеного у соціальні зв'язки як член суспільства, співучасника історичного процесу.

Особистістю в психології позначається системна (соціальна) якість, що набувається індивідом у предметній діяльності та спілкуванні і характеризує міру представленості суспільних відносин в особистість.

Що ж таке особистість як особливу соціальну якість індивіда? Перш за все, якщо ми визнаємо, що особистість - це якість індивіда, то ми тим самим стверджуємо єдність індивіда і особистості і одночасно заперечуємо тотожність цих понять (так наприклад, світлочутливість - якість фотоплівки, але не можна сказати, що фотоплівка - це світлочутливість або що світлочутливість - це фотоплівка).

Далі, «... особистість є системне і тому" надчуттєве "якість, хоча носієм цієї якості є цілком чуттєвий, тілесний індивід зі всіма його природженими й набутими властивостями».

Таким чином, поняття «особистість» має потребу в особливій характеристиці, що могла б описати це соціальна якість, носієм якого є індивід. І перш за все треба уточнити, чому про особистість можна сказати як про «надчуттєвого» як індивіда ( «системне і тому" надчуттєве "»). Очевидно, що індивід має цілком чуттєвими (тобто доступними сприйняттю за допомогою органів почуттів) властивості: тілесністю, індивідуальними особливостями поведінки, мови, міміки і т.д. Яким же чином у людини виявляються якості, які не можуть бути угледівши у своїй безпосередній чуттєвої формі? Подібно до того як додаткова вартість є деяке «надчуттєве» якість, що у виготовленому предметі ні через який мікроскоп не побачиш, але в якому виявляється втілений не оплачений праця робітника, особистість втілює в собі систему відносин, суспільних за своєю природою, які вміщуються у сферу буття індивіда як його системна якість.

Індивід і особистість

kondrarsen10 — Wed, 26 Aug 2009 00:17:28 GMT

Святенницька десексуалізація як компонент менталітету «радянської людини», як запам'яталося багатьом, була прорекламирована на одному з перших телемостів «СРСР-США», коли один з радянських учасниць заявила, що в Радянському Союзі «сексу немає». Однак після того, як в період «перебудови» були зняті ідеологічні заборони, у свідомості людей - якщо не всіх, то багатьох, - стала проявлятися інша крайність як реакція на колишню табулювання: толерантне ставлення, а то й активне виправдання грубої порнографії, мирову ставлення до проституції. В даний час баланс між святенницькими заборонами та сексуальної вседозволеністю у свідомості людей ще не встановився. Це породжує багато труднощів, з якими стикаються і не завжди успішно вирішують педагоги, лікарі-сексологи і батьки.

Слід, однак, пам'ятати, що менталітет «радянської людини» не заперечував існування рис, притаманних свідомості росіянина, що складалися протягом століть. Якщо мова йде про Росію, то всім відомі такі якості як безкорисливе гостинність і гостинність, відсутність національного чванства, наявність загостреної потреби в захисті Батьківщини, яка зіграла вирішальну роль у роки Великої Вітчизняної війни, і багато інших. Тут риси менталітету співпадають з прикметами національного характеру. Можна, звичайно, сказати, що ці якості скоріше загальнолюдські і тому випадають з категорії менталітету. Дійсно, не виключено, що будуть вказані народи, що мають такий же або подібний набір рис, але це не говорить ще про загальнолюдському їх характер. Є підстави вважати, що для росіянина, наприклад, не характерно те, що узагальнено іменується «німецьким розрахунком» (кожен платить лише за себе). «Радянський менталітет» - це форма суспільної свідомості тоталітарної держави, впроваджена в структуру особистості його підданих, а менталітет народу завжди в чомусь збігався, а в чомусь не співпадав з інваріантами мислення і поведінки, замовленими і санкціонованими зверху.

Людина, що вийшла завдяки праці з тваринного світу та розвивається в суспільстві, що здійснює спільну діяльність з іншими людьми і спілкується з ними, стає особистістю-суб'єктом пізнання й активного перетворення матеріального світу, суспільства і самого себе.

Індивід і особистість. Людина народжується на світ вже людиною. Це твердження тільки на перший погляд здається істиною, що не вимагає доказів. Справа в тому, що у людського зародка в генах закладено природні передумови для розвитку • власне людських ознак і якостей. Конфігурація тіла новонародженого припускає можливість прямоходіння, структура мозку забезпечує можливість розвитку інтелекту, будова руки - перспективу використання знарядь праці і т.д., і цим дитина - уже людина за сумою своїх можливостей - відрізняється від "дитинча тварини. Таким чином доводиться факт належності немовля до людського роду, що фіксується в понятті індивід (на відміну від дитинча тварини, якого відразу ж після народження на світ і до кінця його життя іменують особиною).

Святенницька десексуалізація

kondrarsen10 — Tue, 25 Aug 2009 00:17:24 GMT

Оскільки сім'я розглядалася як осередок суспільства, а радянське суспільство ідентифікувалася з державою, то в менталітеті «радянської людини» вважалося незаперечним природним правом держави і його партійного керівництва керувати й командувати сім'єю як будь-державною структурою. Багато радянські люди не бачили нічого дивного у фактах втручання офіційних інстанцій в інтимну сферу їхнього життя. Мабуть, тільки в соціалістичному суспільстві в разі зради чоловіка жінка вважала для себе за можливе звернутися до офіційних партійні чи адміністративні органи з проханням, а то й вимогою, повернути чоловіка в лоно сім'ї. Розлученій належало писати в деяких офіційних документах: Причини розлучення відомі парторганізації ». Непоодинокими були випадки, коли партійні комітети обговорювали і приймали заходи до батьків, які допускали, з точки зору керівників парткомів, помилки у вихованні дітей. При цьому вважалося цілком допустимим використання стінний друку, заводського радіо, розбори на партзборах і т.п. Всіляко пропагувався «подвиг» Павлика Морозова, що доносив владі на свого батька. Треба думати, атавізмом сімейної стріптізаціі є батьківські збори в школах, де класний керівник публічно ганьбить одних батьків за провини і недоліки їхніх дітей, підсилюючи приниження запеклим похвалами з приводу інших учнів, чиї батьки і матері присутні тут же. У міру становлення правової цивілізованого суспільства, міра відкритості або за відкритість світу сім'ї, за винятком очевидних кримінальних обставин, буде визначатися самою сім'єю, що приведе до істотних зрушень у свідомості її членів.

Святенницька десексуалізація. Ситуація, що до початку 30-х років в офіційній ідеології концепція «радянського нової людини», головною метою якого в кожний момент його життя залишається, нібито, побудова світлого комуністичного майбутнього, посилювала пуританський характер суспільної свідомості. Світ інтимних почуттів людини, що веде його в бік від служіння суспільного ідеалу, був спочатку ворожий ідеології тоталітарного суспільства. Найбільшою мірою це відносилося до сфери сексуальних відносин. Ідеологічний табу протягом десятків років накладалося на все, що було пов'язано зі ставленням підлог і особливо на згадки про власне фізіологічної осторонь цих відносин. Зображення й показ оголеного тіла, за винятком відомих класичних зразків, піддавалися прискіпливої цензурі і повністю виключалися для кінематографа. Педагогічне табу щодо будь-яких питань, що відносяться до статевого життя, залишалося законом для школи, навіть якщо це могло стосуватися старшокласників, які перебувають на порозі шлюбного віку. На цій підставі будувалася «безстатева педагогіка».

Блокадне свідомість

kondrarsen10 — Mon, 24 Aug 2009 00:17:21 GMT

Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини в світі, що змінюється.

Якщо звернутися до історії суспільної свідомості в країні, то можна було б виділити основні складові менталітету «радянської людини», що складалися протягом сімдесяти років після 1917 року, і хоча і піддані змінам в останні роки, але далеко ще не зникли. Вони можуть отримати умовні найменування, метафоричний характер яких сприяє прояснення їх сутності та сенсу.

Блокадне свідомість. Політика, якої дотримувалося держава з перших років свого існування, формувало у свідомості радянських людей постійне відчуття небезпеки, пов'язаної із загрозою нападу зовнішнього ворога. У ролі потенційного агресора в різний час виступали різні країни: Англія, Німеччина, Сполучені Штати, Фінляндія, Японія, Китай та ін У деяких випадках для цих побоювань були підстави, як про це, приміром, свідчить напад гітлерівського «третього рейху» на СРСР в 1941 р. Але навіть, якщо реальної загрози не було, пропагандистські органи роздмухували страх перед неминучою війною, нав'язаної потенційним агресором. Чи не до початку 90-х років в менталітеті радянського суспільства зберігалося напружене очікування «неспровокований напад» на країну, що робить, як стверджувалося, все можливе необхідна невтомна «боротьбі за мир». Страх перед ядерною війною у свідомості конкретної людини забезпечував готовність витримати і виправдати будь-які труднощі й поневіряння в ім'я порятунку дітей і себе від насувається погрози «ядерного знищення» (поширена формула в повсякденній свідомості: «Лише б війни не було»).

В даний час помітні зміни менталітету. У наявності відхід від «блокадного свідомості». Все більша кількість людей усвідомлює, що очікувати неспровокований ядерного удару (у всякому разі, з боку Заходу) немає підстав, і що реальна миротворча позиція Росії повсюдно визнана як гарант, що забезпечує ненапад ядерних держав один на одного. Образ зовнішнього ворога все більше і більше тьмяніє, «випаровується» зі свідомості людей.

Унікальною особливістю радянського суспільства було оголення інтимного світу сімейних взаємин - те, що можна умовно назвати сімейної стріптізаціей (від англ. Strip-tease - оголювати, роздягати).