Проте якщо немає згоди в оцінці того, як треба відпочивати, як ставитися до грошей, які знайомства невідповідні, а які прийнятні і т.д., то це свідчить про відсутність ціннісно-орієнтаційної єдності. Абсолютно неприпустимо, якщо між дорослими існують постійні розбіжності в оцінці вчинків дітей в тих чи інших педагогічних ситуаціях. Дитина легко вловлює наявність неузгодженості позицій дорослих з приводу його вчинків, навіть якщо вони не набувають характеру прямих сперечань у його присутності, і, як правило, використовує це у своїх інтересах, що може вести як до порушення сімейної згуртованості, так і до деформації особистості дитини .

Єдність вимог до дитини, одностайність в оцінці його вчинків, що набуває характер ціннісно-орієнтаційної єдності, - найважливіший принцип виховання в сім'ї.

Важлива прикмета сприятливих стосунків у сім'ї - адекватна атрибуція (приписування, адресування) відповідальності за успіхи або невдачі при здійсненні спільної діяльності членів родини, як дорослих, так і дітей. При успіху або невдачі в спільній діяльності зазвичай важко визначити частку заслуг або відповідальності кожного, нелегко точно зафіксувати, чиї дії призвели до успіху або невдачі. Для виявлення характеру сімейних взаємин важливо виявити, як покладається відповідальність за невдачу, чи бере член сім'ї її на себе або приписує її, як правило, іншому. Настільки ж показова ситуація успіху. Хоча міру внеску кожного в ситуацію, увінчалася успіхом, визначити теж нелегко, але в хорошому колективі швидше припишуть успіх іншому, ніж назвуть його своїм і тільки своїм.

Адекватна атрибуція відповідальності - не тільки ознака сприятливого психологічного клімату родини, але й умова сумісності її членів. Якщо люди не здатні справедливо оцінити внесок кожного у спільну діяльність, це неминуче веде до конфлікту, розхитує підвалини згуртованості сім'ї. Сказане рівною мірою відноситься до будь-якого з її членів, і, до старших, і до молодших.

Для сім'ї необхідна не тільки об'єктивність при покладанні відповідальності з приводу вже доконаних справ, а й справедливість при розподілі повсякденних обов'язків.

Про сімейне співдружності не можна говорити серйозно, якщо після роботи чоловік дивиться телевізор, а дружина на кухні відпрацьовує другу робочу зміну. Антипедагогічні ефекти цієї несправедливості досить значні, якщо врахувати, що діти не можуть всього цього не помічати.

Справедливість і взаємозамінність при розподілі домашніх обов'язків є законом для кожного члена сім'ї. Звичайно, доводиться рахуватися з історично сформованим поділом «домашніх ролей». Жінці, яка не була звільнена від виснажливої роботи в полі, доводилося готувати їжу, підтримувати чистоту в будинку, няньчити дітей. Але й у чоловіка в минулому було своє коло обов'язків в сім'ї - напиляти та нарубати дров, привезти їх з лісу, полагодити хлопцям чоботи, підшити валянки, поправити збрую коня, проконопатити бочку і т.д. Збільшення обсягу роботи жінки (на підприємстві, в установі та будинку) і скорочення її для чоловіка може суттєво порушити рівновагу в правах і обов'язках членів сім'ї та виступити підставою внутріродинною конфліктності. Якщо обов'язки розподілені між усіма, в тому числі і дітьми, сім'я усвідомлює себе колективом.